ХРИСТИЯНИ! ПИЛЬНУЙТЕ!

 

З подібним підписом прийшло, від одного із друзів, посилання на мою сторінку у Фейсбуці. Воно надихнуло мене на роздуми та викликало бажання поділитись деякими думками.

Вивчаючи Боже Слово в одному із навчальних закладів нашого міста, я звернув увагу, що в історичних книгах Біблії є певна закономірність: коли євреї тримались «за Бога», то вони процвітали, жили мирно та щасливо. І тільки-но вони відходили від Бога, то відразу мали цілу низку проблем. Це і хвороби, і неврожаї, і війни. Вони терпіли поразку за поразкою і їх перемагали сусіди-погани. Але, якщо вони каялись у своїх гріхах та навертались до Бога, Бог їх прощав і благословляв на мирне й щасливе життя.

Але ми не живемо в Ізраїлі та й за Бога тримаємось. Так здається, а насправді як? «Бог гордим противиться…» сказано в посланні святого Апостола Павла до Римлян (1:21) Дуже глибокий зміст закладено в цьому місці. Якщо ти гордий, Бог не допомагає тобі, Він противитися тобі, Він перешкоджає тобі. Якщо в твоєму оточенні є люди, які заважають тобі в якихось справах, тобі від цього не дуже весело і приємно. А уявіть, як мати противником Бога? Тоді ти у всьому приречений на невдачу. І саме до таких наслідків призводить гордість. Хотілося б торкнутися цієї теми і зробити певні висновки, грунтуючись на Писанні та історичних прикладах. Хотілося б, що б результатом розгляду цієї важливої теми стала поява в нас бажання до смирення, справжнього біблійного смирення, що дуже важливо як для кожної віруючої людини, так і для України загалом.

Чому я взяв за приклад послання до Римлян, адже про це ж йдеться і в посланнях Апостолів Якова (4:6) та 1Петра (5:5). Рим був найславетнішою всесвітньою столицею поганства. Там зосереджувалось усе, що було найгіршого в поганстві, там же гуртувались і всі кращі досягнення людства, була там і велика єврейська громада. Отож, збираючись завітати до Риму, ап. Павло наперед посилає туди своє послання, в якому викладає найголовніші питання Христової віри і моралі.

От цим мешканцям всесвітньої столиці, — як гордим своєю праведністю, так і пишним у своїх досягненнях, — Апостол Павло доводить конечну потребу в оправданні через віру в Христа. Цю потребу апостол доводить тим, що всі люди, хоч і мають в собі зародки добра і заслуговують за це на пошану, але всі вони й грішні перед Богом, і за гріхи свої заслуговують кари від Бога. Грішні всі, не дивлячись на свою мудрість, бо так потуманіли, «що й славу нетлінного Бога обернули на подобу тлінного…» (Рим. 1:22), а в моральному відношенні дійшли до самої крайньої розпусти. Не менше грішні й ті, хто вже «спочивають на законі і хваляться Богом», але життя провадять таке, що наочніше виявляє їм їхню неправду.

Вам це нічого не нагадує?

Всім людям однаково загрожує день, коли Бог судитиме таємниці людські, а разом йде неминуча кара за гріхи. Як на мою думку, то нам, українцям, необхідно покаятись перед Богом, навернутись до Нього та всю славу віддати Йому, нашому Богу! Бо Він цього вартий!!!

 

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте