Чернівецьке інвестиційне чудо

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій оприлюднив результати чергового дослідження щодо індексу інвестиційної привабливості регіонів України (http://www.ukrproject.gov.ua/sites/default/files/upload/reyting_investiciynoyi_privablivosti_regioniv_2014_1.pdf). Згідно із дослідженням найкращі умови для бізнесу мають Львівська, Івано-Франківська та Одеська області. Дві перші позиції займають наші сусіди. Одеса теж не дуже далеко від нас. Отже для інвесторів найбільш привабливою стала південно-західна Україна. А наша область – це майже центр інвестпривабливості.

А де ж ми на графіку? Глянув і… І, о чудо із чудес, ми на другому місці, але, на жаль, з кінця. Гірше ніж у нас тільки в окупованому Криму. Чому? Можливо ми й не звернули уваги як і нас окупували? Адже в області рулить одна (ну майже одна) політична сила, яку всенародно на вічі одностайно (?) підтримали УСІ народи області, й вона мала б нести відповідальність за стан справ у найменшій, але не найгіршій області України. Мала б, якщо б хотіла. Але великого бажання немає. Розставили своїх людей на ключові позиції, потім замінили декого на найсвоїших, зустрічаються із народом у соціальних мережах та несанкціонованих мітингах та інших екстремістських тусовках типу перекриття доріг та спалювання «відьом». А робота ДЕ? Шановні, та й не дуже можновладці. Її щось не видно, вірніше уже видно. Але не таку як треба.

ДОВІДКА: Інвестиційна привабливість країни — це сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних, макро- і мікроекономічних умов функціонування національної економіки, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів (Вікіпедія).

Якщо уважно прочитати те, що про інвестиційну привабливість пише всезнаюча вікіпедія, та нашвидкоруч проаналізувати стан нашої області, то можна впевнитись, що учені дослідники та консультанти не помилились. Вони таки мають рацію. Ми – найгірші, найнепривабливіші для інвесторів. Але маємо те, що заслужили. У нас як вивозили без усяких дозволів ліс, гравій, пісок, так і вивозять, як призначали на високі посади у органах державної влади, так і призначають. Найкраща рекомендація у нас, це слова: «Я брат (кум, сват, однокласник і т.п.) такого то пана». І все. І посада твоя. А якщо не фахівець у цій галузі? Ну і що? Не біда, головне – дружньо-родинні зв’язки.

Чому я назвав свій опус «чудом»? Бо живемо ми – чудаки і керують нами теж чудово. То ж суцільне чудо…

Але «…Немає нічого нового в світі, … І немає нічого нового під Сонцем. Трапляється таке, про що кажуть: — Дивись – ось нове! А воно вже було в тих віках, Що нам передували. Минуле забулося. Забудеться й те, що буде, — Про нього й не згадуватимуть ті, Що прийдуть опісля.» (Книга Екклезіаста або Проповідника, 1 розділ, вірші 5; 9-11).

Про те ж писав ще у далекому 1860 році і Тарас ШЕВЧЕНКО у вірші «Бували войни й військовії свари...»

Бували войни й військовії свари:
Галаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало,
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба…
А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть.
І виростуть; і без сокири,
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфиру,
Роздавить вашого кумира,
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане,— будяки
Та кропива — а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гнів,— і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А ми помолимося богу
І небагатії, невбогі.