Паскудське життя або Сказання про князька

 Недавно це було і, на жаль, правда. У найменшій країні є найвіддаленіший край під назвою «КозБес», аба «БесКоз». Живуть там прекрасні люди-трударі, які продаються за суму значно меншу за 40 срібняків та вибирають не спасителя, а синсителя. Потім плачуть. До того теж плачуть. Чому? Бо життя у них паскудське.

Правлять ними позмінно або Цапак, або Паскудський. Третього не дано. Вірніше давали третього до влади, але то найгірше із двох. Практично в тандемі Цапак-Паскудський реально керує перший і керує мудро для себе, родичів та друзів. Він при різних царях і князях випливав, адже його основа ніколи не тоне. Так стверджує народна мудрість та місцева дурість. Він був у різних кумпаніях. І в «їхній бджолі» і в «твоїй мамі», і реакціонером був і революціонером був. Навіть дерьмократом трохи побув. Всі його потуги привели до повної ідилії: все, що мало якусь цінність було приватизовано родиною і зараз має певну величину у ВКВ, а більшість місцевих мешканців бояться дихати у його сторону. А якщо бояться – значить поважають.

То ж жив собі, поживав та владою зловживав очний та заочний, явний та неявний, чесний та нечесний місцевий князьок. Правив він як міг цим краєм і людьми. Його всі підтримувавли, одобрямсали одноголосно (чути було тільки один голос – його самовеличности), боялися як миші кота та гнулися у всі боки, куди кидав оком пан. Аж ось і леворуція пройшла та погнали царька, так думали наївні. Вони надіялись, що на майданах і біля церкви люди прокинуться та перестануть красти, брехати, продаватися та мати себе за ніщо. Почали писати чолобитні у всякі інстанції та структури. Просили того, просили сього, просили навести порядок у їхньому домі. Прийти прибрати сміття та вимити посуд, прислати «асенізаторів» або дати протигази. Самі, саракі, не можуть навести порядок, адже понад два десятиліття їх та їхні інтереси «мали на увазі».

Але ось хмари над краєм тим встали, у повітрі запахло грозом. Найбільша каральна цяця доручила контролюючим цяцям «пришпандьорити» один із органів Цапака. Зібрали кумісію. Туди, на жаль, не запросили ані вошу, ані гниду, ані місцеву бабцю Степаниду. В стороні залишився навіть Північний Олень. Адже всі «члени» кумісії – дійсні члени, які погоджували дії царька. Впевнений, що вони грізно насуплять брови та суворо скажуть: «Ай-я-яй Цильку, не файно, не файно так робити». На що останній розплачеться, розкається та буде повернений до владного корита, адже за один битий дає значно більше ніж один ще не битий.

Кажуть люди, що суд буде. Якщо не тут, на землі, то потім і там де не оправдаєшся. Бог його знає. І це правда.

Всі типажі та історії вигадані автором, а те що в багатьох наших містах і районах дехто себе пізнає, то є чиста випадковість і я відповідальності за те не несу.