Cело, моє рідне село...
Мені тринадцятий минало, я пас телята край села... Хто з нас не пам’ятає ці, завчені напам’ять ще в школі, слова нашого Кобзаря. А хто із сучасників, особливо молодих та тих, які виросли у містах «дітей асфальту», може собі уявити що то є таке – пасти телят та ще й край села? А хто й коли останній раз босоніж пробігався по росі? І, ще багато ми втрачаємо, через те, що віддаємо перевагу відпочинку за морями й океанами, а на своїй, рідній землі вже й не пам’ятаємо коли відпочивали. Ми, мешканці забетонованого та заасфальтованого, розігрітого літнім сонцем та наповненим вихлопними газами автомобілів та промисловими викидами міста, не знаємо куди подіти себе та своїх дітей не тільки на період відпустки чи канікул, але й на вихідні. Нам треба тільки від’їхати декілька десятків кілометрів від кам’яних мішків і ми опиняємось чи то у прохолодній хаті-мазанці чи у сучасному будинку із всіма благами цивілізації. Тут ми можемо з’їсти щедрий селянський сніданок, який нічим не поступається нашому обіду, а опісля походити босоніж шовковою зеленою травичкою, порибалити біля тихої річки, ставка чи озера, позбирати гриби, ягоди чи лікарські трави. На великі свята ми стаємо учасниками цілих вистав та маємо змогу побачити на живо забуті народні традиції, танці та послухати невідомих співаків, які немов соловейко у гаю виспівують без мікрофонів та у супроводі народних музик. А з чим можна порівняти відчуття, коли своїми руками зробиш якийсь виріб під керівництвом представників старовинних народних промислів та ремесл. Хто з мешканців міст коли-небудь слухав тишину? Це можна зробити тільки у селі. Ось тільки короткий перелік того, що може надати стомленим від життя в урбанізованому середовищі українцям, сільський зелений туризм. Гостинністю українське село славилося завжди. Що ж заважає нам відпочивати та насолоджуватись за невеликі кошти й неподалік від свого постійного місця проживання?
Розвиток сільського туризму в Україні гальмується через відсутність інфраструктури. В Україні, як у більшості слов’янських держав є два горя – погані дороги та щось не те при владі. Почнемо із доріг. Вони дійсно не витримують конкуренції із європейськими, хоча на заході України дороги набагато кращі ніж у інших регіонах. Тут майже всі села забезпечені газом, а газдовиті господарі зробили собі всі умови. Проїжджаючи Карпатами можна бачити стару гуцульську хату, а на її даху стоїть сучасна супутникова антена, а в хаті є й всі інші «блага цивілізації». Центральні та східні області, на жаль, не можуть собі такого дозволити. Такі доступні в місті елементарні речі, як газ, гаряча вода в крані, зв’язок, транспорт, свіжа преса тощо, у багатьох селах часто є атрибутами недосяжних розкошів…
Звернемось до другої української біди. Нарешті Державна служба туризму і курортів заявила про те, що збирається підтримувати зелений туризм. Її представники вважають, що це перспективний вид туризму, бо перш за все створюватимуться додаткові робочі місця. Для «підтримки», ця служба разом із Держспоживстандартом докладають максимум зусиль для того, щоб загнати цю галузь у «тінь». Краще б не чіпали, адже від такої «допомоги» більше негараздів при мінусовій користі.
На «крик душі» селян, можновладці показали їм фігуру, яку можна створити із трьох пальців.
То ж, шановні селяни, вас дуже любить наша влада. То по декілька разів міняє вигляд документів на право власності на землю, то коровам паспорти, аж по 30 грн., то сертифікація, то… ще буде й буде. Адже селяни люди терплячі, і, скільки з них не «знімай шкур» то замало не буде. В той же час наші супер-готелі в більшості своїй не сертифіковані, а всілякі зірочки, якими вони бавляться – то вже хто як може. Але, «… чи хто їде чи хто йде, що кому до того…».
Тим часом саме сільський туризм міг стати виходом для багатьох наших селян, які після зникнення великих підприємств живуть тільки за рахунок виробництва власної сільськогосподарської продукції. Це було би стимулом для згуртування громади, покращення зовнішнього вигляду сіл. Туризм створює додаткові робочі місця, стимулює відродження традицій, в тому числі ремесел, дає можливість пишатися своїм селом і своєю працею. Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з’являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв’язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших. Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім’ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство.
Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об’єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в Чернівецькій області або районних об’єднань громадян, зацікавлених в розвитку інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо.
Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав’язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.
Головною фігурою в забезпеченні функціонування туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Для того, щоб здійснювати це на відповідному рівні, необхідно вчитись. Сьогодні формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід’ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.
Сприятливі умови для розвитку сільського зеленого туризму створюються на територіях історичних, природничих, національних і ландшафтних парків, заповідників та зон, де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого та історико-культурного потенціалу регіону. Але й в інших місцях є що показати та про що розповісти. Кожне із сіл України – це жива історія, яку ми, на жаль, не можемо зберегти для потомків. Ті населені пункти, що зникли в Україні – це ганьба для нас. Якщо зникає якийсь вид флори чи фауни, то все «світове товариство» б’є тривогу, а коли зникають населені пункти, мільйони українців у мирний та не голодний час вимирають нікому немає до них діла. Сьогодні проводиться робота по засудженню голодоморів, які були 60-70 років тому, а хто відповість за те, що за роки незалежності знищено мільйони людей, а інших – вимусили виїжджати за межі рідної неньки та буквально продаватись у різні види рабства?
Чому б не проаналізувати при чийому правлінні найбільше вимирало та виїжджало людей та не зробити показовий суд, щоб наші можновладці пам’ятали, що влада це не робота для підняття фінансового стану родини, а служба на благо України та народу, який тут мешкає.
Розвиток сільського туризму в Україні гальмується через відсутність інфраструктури. В Україні, як у більшості слов’янських держав є два горя – погані дороги та щось не те при владі. Почнемо із доріг. Вони дійсно не витримують конкуренції із європейськими, хоча на заході України дороги набагато кращі ніж у інших регіонах. Тут майже всі села забезпечені газом, а газдовиті господарі зробили собі всі умови. Проїжджаючи Карпатами можна бачити стару гуцульську хату, а на її даху стоїть сучасна супутникова антена, а в хаті є й всі інші «блага цивілізації». Центральні та східні області, на жаль, не можуть собі такого дозволити. Такі доступні в місті елементарні речі, як газ, гаряча вода в крані, зв’язок, транспорт, свіжа преса тощо, у багатьох селах часто є атрибутами недосяжних розкошів…
Звернемось до другої української біди. Нарешті Державна служба туризму і курортів заявила про те, що збирається підтримувати зелений туризм. Її представники вважають, що це перспективний вид туризму, бо перш за все створюватимуться додаткові робочі місця. Для «підтримки», ця служба разом із Держспоживстандартом докладають максимум зусиль для того, щоб загнати цю галузь у «тінь». Краще б не чіпали, адже від такої «допомоги» більше негараздів при мінусовій користі.
На «крик душі» селян, можновладці показали їм фігуру, яку можна створити із трьох пальців.
То ж, шановні селяни, вас дуже любить наша влада. То по декілька разів міняє вигляд документів на право власності на землю, то коровам паспорти, аж по 30 грн., то сертифікація, то… ще буде й буде. Адже селяни люди терплячі, і, скільки з них не «знімай шкур» то замало не буде. В той же час наші супер-готелі в більшості своїй не сертифіковані, а всілякі зірочки, якими вони бавляться – то вже хто як може. Але, «… чи хто їде чи хто йде, що кому до того…».
Тим часом саме сільський туризм міг стати виходом для багатьох наших селян, які після зникнення великих підприємств живуть тільки за рахунок виробництва власної сільськогосподарської продукції. Це було би стимулом для згуртування громади, покращення зовнішнього вигляду сіл. Туризм створює додаткові робочі місця, стимулює відродження традицій, в тому числі ремесел, дає можливість пишатися своїм селом і своєю працею. Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з’являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв’язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших. Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім’ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство.
Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об’єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в Чернівецькій області або районних об’єднань громадян, зацікавлених в розвитку інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо.
Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав’язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.
Головною фігурою в забезпеченні функціонування туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Для того, щоб здійснювати це на відповідному рівні, необхідно вчитись. Сьогодні формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід’ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.
Сприятливі умови для розвитку сільського зеленого туризму створюються на територіях історичних, природничих, національних і ландшафтних парків, заповідників та зон, де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого та історико-культурного потенціалу регіону. Але й в інших місцях є що показати та про що розповісти. Кожне із сіл України – це жива історія, яку ми, на жаль, не можемо зберегти для потомків. Ті населені пункти, що зникли в Україні – це ганьба для нас. Якщо зникає якийсь вид флори чи фауни, то все «світове товариство» б’є тривогу, а коли зникають населені пункти, мільйони українців у мирний та не голодний час вимирають нікому немає до них діла. Сьогодні проводиться робота по засудженню голодоморів, які були 60-70 років тому, а хто відповість за те, що за роки незалежності знищено мільйони людей, а інших – вимусили виїжджати за межі рідної неньки та буквально продаватись у різні види рабства?
Чому б не проаналізувати при чийому правлінні найбільше вимирало та виїжджало людей та не зробити показовий суд, щоб наші можновладці пам’ятали, що влада це не робота для підняття фінансового стану родини, а служба на благо України та народу, який тут мешкає.
0 коментарів