Чому ми убиваємо?
Я вбиваю...
Мені допомогли прийти до висновку, що я убивця і я вбиваю. Вбиваю постійно, безжалісно, не розбираючись чи є вина та чи це вина на смерть, не виносячи вироку та не даючи часу і місця для виправдання...
Нинішнє людство далеко пішло від духовних першоджерел, тому воно подібно до корабля, у якого пересварилася команда, немає капітана, є пробоїни та несправний двигун. Деякі з членів екіпажу почали вже це розуміти, з'явилися заклики до примирення і ремонту корабля. Але головна біда в тому — і про це ніхто не знає — що корабель йде на рифи, і навіть ремонт двигуна без зміни курсу не може врятувати корабель і його команду.
Людство стоїть перед небезпекою набагато серйознішою, ніж ядерна, ця небезпека — розпад духу. Найстрашніші втрати — ті, які ми не помічаємо, не відчуваємо, оскільки смерть спочатку наступає на рівні духу, а потім на рівні тіла. Зараз цей процес близький до критичного, тому що те, що сьогодні є нашим духом, завтра і післязавтра буде тілами наших дітей і онуків. Отже, чим ущербний наш дух сьогодні, тим ущербне буде здоров'я — духовне і фізичне — наших нащадків.
Зараз перед людством стоять дуже серйозні проблеми, і від того, вирішить воно їх чи ні, залежить наше майбутнє. Прийнято вважати, що основні проблеми породжені неблагополучною екологією, загрозою ядерної війни і десятками інших зовнішніх причин. Насправді, головна причина неблагополуччя криється у самій людині, бо для того, щоб змінити світ, спочатку повинні змінитися ми самі. Змінити себе набагато складніше, ніж навколишній світ, ми не маємо зараз важелів, засобів, систем для радикальної зміни свого мислення, світогляду, своєї духовності. Шляхи, пропоновані сьогоднішніми філософами і вчителями, є, у кращому випадку, спробою переосмислити багаж накопичених знань, в той час як головні сили необхідно направити на розуміння світу, на пошуки шляхів саме розвитку. Щоб змінити світ, впливати на нього, його потрібно розуміти, бо розуміння світу — це початок його зміни. Ми часто користуємося спотвореними уявленнями про світ і наосліп намагаємося підкорювати його, а, по суті справи, — знищувати, знищуючи при цьому і себе. Нам треба усвідомлювати ступінь нашої залежності від світу і зв'язку з ним, знати закони, за якими світ живе і розвивається. Зусилля необхідно спрямовувати, в першу чергу, на розуміння того, що таке людина, свідомість, підсвідомість, всесвіт, місце і місія кожної людини в нім.
Пора відійти від примітивного матеріалістичного уявлення про те, що людина починається і закінчується фізичним тілом. Людина — це дуже складна інформаційно-енергетична система, як заявляють деякі «знатоки», тільки на кілька відсотків ми складаємося з фізичного тіла і свідомості, і на 95-98 відсотків — з інформаційно-енергетичних шарів підсвідомості, настільки ж невідомих нам, як і всесвіт.
А почалось все досить буденно: знайома, яка в цей день була вихідна запропонувала відвідати магазини-суперматкети, які розташовані за 35 км від нашого місця проживання. В результаті шестигодинного блукання ми купили ганчірку для витирання кухонного стола за 2 євро. Знайома була дуже задоволена та заявила, що головного ми досягли – «убили час».
Ми «убиваємо час» не задумуючись про те, що кожна хвилька нашого перебування на землі вже НІКОЛИ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ. Вона не буде повторена, а ми на цю хвильку стали ближчими до зустрічі із майбутнім і до зустрічі із невідомим…
Мені допомогли прийти до висновку, що я убивця і я вбиваю. Вбиваю постійно, безжалісно, не розбираючись чи є вина та чи це вина на смерть, не виносячи вироку та не даючи часу і місця для виправдання...
Нинішнє людство далеко пішло від духовних першоджерел, тому воно подібно до корабля, у якого пересварилася команда, немає капітана, є пробоїни та несправний двигун. Деякі з членів екіпажу почали вже це розуміти, з'явилися заклики до примирення і ремонту корабля. Але головна біда в тому — і про це ніхто не знає — що корабель йде на рифи, і навіть ремонт двигуна без зміни курсу не може врятувати корабель і його команду.
Людство стоїть перед небезпекою набагато серйознішою, ніж ядерна, ця небезпека — розпад духу. Найстрашніші втрати — ті, які ми не помічаємо, не відчуваємо, оскільки смерть спочатку наступає на рівні духу, а потім на рівні тіла. Зараз цей процес близький до критичного, тому що те, що сьогодні є нашим духом, завтра і післязавтра буде тілами наших дітей і онуків. Отже, чим ущербний наш дух сьогодні, тим ущербне буде здоров'я — духовне і фізичне — наших нащадків.
Зараз перед людством стоять дуже серйозні проблеми, і від того, вирішить воно їх чи ні, залежить наше майбутнє. Прийнято вважати, що основні проблеми породжені неблагополучною екологією, загрозою ядерної війни і десятками інших зовнішніх причин. Насправді, головна причина неблагополуччя криється у самій людині, бо для того, щоб змінити світ, спочатку повинні змінитися ми самі. Змінити себе набагато складніше, ніж навколишній світ, ми не маємо зараз важелів, засобів, систем для радикальної зміни свого мислення, світогляду, своєї духовності. Шляхи, пропоновані сьогоднішніми філософами і вчителями, є, у кращому випадку, спробою переосмислити багаж накопичених знань, в той час як головні сили необхідно направити на розуміння світу, на пошуки шляхів саме розвитку. Щоб змінити світ, впливати на нього, його потрібно розуміти, бо розуміння світу — це початок його зміни. Ми часто користуємося спотвореними уявленнями про світ і наосліп намагаємося підкорювати його, а, по суті справи, — знищувати, знищуючи при цьому і себе. Нам треба усвідомлювати ступінь нашої залежності від світу і зв'язку з ним, знати закони, за якими світ живе і розвивається. Зусилля необхідно спрямовувати, в першу чергу, на розуміння того, що таке людина, свідомість, підсвідомість, всесвіт, місце і місія кожної людини в нім.
Пора відійти від примітивного матеріалістичного уявлення про те, що людина починається і закінчується фізичним тілом. Людина — це дуже складна інформаційно-енергетична система, як заявляють деякі «знатоки», тільки на кілька відсотків ми складаємося з фізичного тіла і свідомості, і на 95-98 відсотків — з інформаційно-енергетичних шарів підсвідомості, настільки ж невідомих нам, як і всесвіт.
А почалось все досить буденно: знайома, яка в цей день була вихідна запропонувала відвідати магазини-суперматкети, які розташовані за 35 км від нашого місця проживання. В результаті шестигодинного блукання ми купили ганчірку для витирання кухонного стола за 2 євро. Знайома була дуже задоволена та заявила, що головного ми досягли – «убили час».
Ми «убиваємо час» не задумуючись про те, що кожна хвилька нашого перебування на землі вже НІКОЛИ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ. Вона не буде повторена, а ми на цю хвильку стали ближчими до зустрічі із майбутнім і до зустрічі із невідомим…
9 коментарів
а Ви праві…
ми й справді бездумно убиваємо час.постійно.і паралельно жалімся, що він біжить так швидко, що його все менше і менше…
Не згоден. Ви лише погляньте, як люди змінили світ лише за остані століття, залишаючись при цёму тими ж кроманёнцями.
Проте мій комент адресований автору.
Я наївно вірю, що людина МОЖЕ змінитися (в хороооошу сторону). але я НЕ ВІРЮ, що вона зміниться.
звиняйте, що вмішуюся зі своїми коментами.)
щоб не бачити,
що всі зусилля — намарне…
щоб не чути,
що ніхто нікого не любить,
щоб не знати,
що ти ніколи нікому не подарував
ЩАСТЯ,
щоб не ЛЮБИТИ,
бо надто боляче розуміти
що тебе за ЦЕ
ненавидять.
тільки ми, вбиваючи час, і себе вбиваємо. думаю, з тих же причин.
Стаття звучить як черговий заклик: «Люди, треба щось робити!». Ті, кому спрямоване це звернення, не почують його… бо це не той канал, і не той засіб, щоб до них достукатися…